Вступ
Положення Закону України про
кримінальну відповідальність зобов’язують суд, призначивши покарання (основне і
додаткове) за кримінальне правопорушення (злочин), у разі наявності відповідних
підстав визначити його остаточний вид і розмір за сукупністю злочинів, та/або
за сукупністю вироків.
Вимоги щодо необхідності
призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків визначені у статтях 70,
71 Кримінального кодексу України (далі — КК).
Здавалось би, що інститут
визначення остаточного покарання не повинен бути складним і викликати труднощі
в його застосуванні.
І насправді, в «простих» випадках,
коли особа вчиняє злочин[и] після постановлення одного попереднього вироку, або
перед цим попереднім вироком, визначення остаточного покарання на підставі ст.
70 КК та/або ст. 71 КК зазвичай не становить серйозних труднощів.
Ситуація ускладнюється, коли особа
вчиняє злочини як до постановлення одного або декілька попередніх вироків, між
цими вироками, так і після таких вироків. Ще більше складнощів виникає, якщо ця
особа за одним із попередніх вироків була звільнена від відбування покарання з
випробуванням на підставі ст. 75 КК. Такі «складні» випадки роблять процес
визначення покарання за сукупністю злочинів/вироків досить заплутаним і
неоднозначним.
Практика показує, що навіть фахові
юристи в галузі кримінального права (наприклад, судді, прокурори, адвокати і
науковці) не завжди мають єдину точку зору щодо алгоритму призначення покарання
за сукупністю злочинів/вироків у «складних» випадках і демонструють
варіативність у цьому питанні.
Подібний стан речей власне і
викликав інтерес до дослідження теми застосування інституту призначення
покарання за сукупністю злочинів/вироків.
На мою думку, першопричиною цих
проблем є неповнота норм КК, які окрім загальних правил, не окреслюють чіткого
алгоритму щодо порядку призначення особі остаточного покарання за сукупністю
злочинів/вироків, який був би «універсальним» і охоплював більшу частину
кримінально-правових ситуацій, що виникають на практиці.
Наявність проблеми в однаковому
застосуванні положень частин 1, 4 ст. 70 та ст. 71 КК, підтверджується й тим,
що найбільше висновків щодо застосування норми права (наразі їх 9) були
ухвалені об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду
(далі також — ОП ККС) саме з цих питань.
У своїх рішеннях ОП ККС, виходячи з
наявних процесуальних підстав послідовно напрацьовує алгоритм застосування
інституту призначення остаточного покарання, який би надавав відповідь на
більшу частину питань, з якими стикається практика.
Положення частин 5, 6 ст. 13 Закону
України «Про судоустрій і статус суддів» вказують на те, що висновки щодо
застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є
обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй
діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
В свою чергу, Верховний Суд
зазначав, що за ієрархією висновків цього Суду, висновки об'єднаної палати
Касаційного кримінального суду мають перевагу над висновками палати чи колегії
суддів цього суду, і лише висновки Великої Палати Верховного Суду переважають
над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного
кримінального суду (див. наприклад, постанову
Касаційного кримінального суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17
(провадження № 51-7588км18), ухвалу об’єднаної палати Касаційного кримінального
суду Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №757/27041/21-к (провадження
№ 51-3781км21).
Таким чином, за відсутності
висновків Великої Палати Верховного Суду, головним орієнтиром правозастосування
положень статей 70, 71 КК є висновки об’єднаної палати Касаційного
кримінального суду, які є обов’язковими для застосування, а тому цілком логічним
видається здійснити аналіз зазначених висновків ОП ККС в питанні застосування
інституту призначення покарання за сукупністю злочинів/вироків.
Головною метою цього дослідження є формування цілісного та хронологічно послідовного
уявлення про те, як ОП ККС напрацьовувала алгоритми призначення особі покарання
за сукупністю злочинів і вироків. Окрім зазначеного, цей матеріал покликаний
стати своєрідним путівником з практики застосування положень статей 70, 71 КК.
Щодо викладу
матеріалу дослідження
Дослідження складається із двох
частин. У першій частині (тобто у цій) проаналізовані шість рішень ОП ККС,
ухвалених за період з 2018 по 2021 року, а у другій — три рішення цієї Палати
ухвалених з 2021 до 2024 року.
Для забезпечення послідовності
дослідження всі рішення ОП ККС, як у першій так і у другій частинах, викладено
в хронологічному порядку від дати їх прийняття.
Хоча всі рішення ОП ККС мають
окремий підрозділ «Висновки щодо застосування норми права», у двох частинах
цього дослідження будуть проаналізовані окремі специфічні обставини справ, з
якими стикнулась ОП ККС і мотиви, якими ця Палата керувалась при їх розгляді.
Водночас через завантаженість
судових рішень, в яких висвітлюється проблеми застосування положень статей 70,
71 КК численними датами вчинених злочинів, датами ухвалення попередніх вироків
та вказівками про призначення особі покарання, як за вчинені злочини, так і за
попередніми вироками (без яких скоріше не обійтись), ці рішення є досить
важкими для сприйняття.
Тому, для зручності викладу, в
описі кожної справи, розглянутої ОП ККС, графічно продемонстрована
кримінально-правова ситуація, що була поставлена на вирішення ОП ККС, а також
запропонований цією Палатою покроковий алгоритм визначення особі остаточного покарання
в конкретній правовій ситуації.
Ці графіки будуть представляти
пряму лінію (умовний проміжок часу), зверху якої будуть відображені дати
ухвалення попередніх вироків, кваліфікація діяння і покарання призначене за
цими (попередніми) вироками, зокрема із урахуванням застосування інституту
звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, а знизу — дати
вчинення злочинів, їх юридична кваліфікація, за які особа засуджується у
справі, що розглядається. Далі, за допомогою вказівників (стрілок) буде
продемонстровано в хронологічному порядку покроковий алгоритм призначення особі
покарання.
1. Постанова ОП ККС від 25 червня 2018 року —
справа 511/37/16-к (провадження 51-830кмо18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/75042896
В цій справі вироком від 15.07.2016
року ОСОБУ було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 185 КК – на строк 2 роки,
- ч. 3 ст. 185 КК – на строк 3 роки 3 місяці.
- на підставі ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК за
цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного
за попереднім вироком від 23.06.2015 року, – 3 місяці позбавлення волі, і
за сукупністю вироків визначено ОСОБІ остаточне покарання у виді
позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Схематично кримінально-правова
ситуація, що склалась у цій справі, виглядала таким чином:
Іншими словами, відносно цього
кримінального провадження, питання полягало в тому, після призначення ОСОБІ
покарання за Епізод 1 (за ч. 2 ст.185 КК),
- чи застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК
(принципи поглинення, часткового чи повного складання призначених
покарань) до попереднього вироку від 23.06.2015 року з урахуванням того,
що за цим попереднім вироком особу було звільнено від відбування покарання
з випробуванням на підставі ст. 75 КК?
- чи в такому випадку цей вирок і попередній
вирок від 23.06.2015 року будуть виконуватись самостійно?
Примітним є те, що в цій справі ОП
ККС сформувала загальний алгоритм призначення покарання за правилами статей 70,
71 КК, вказавши, що процес призначення покарання проходить наступні стадії:
1. призначення покарання за злочин, вчинений до
постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не
охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за
кожен злочин окремо;
2. визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів
(частини 1-3 ст. 70 КК);
3. призначення покарання за сукупністю злочинів,
встановлених новим та попереднім вироками, і зарахування у строк покарання
повністю або частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70,
ст. 72 КК);
4. призначення покарання за злочин, вчинений після
постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не
охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за
кожен злочин окремо;
5. визначення та призначення покарання за сукупністю
вказаних злочинів (частини 1-3 ст. 70 КК);
6. призначення остаточного покарання за сукупністю
вироків (ч. 1 ст. 71 КК).
Також ОП ККС, зробила застереження,
що у разі, якщо порушується хоча б один із принципів кримінального права, то
руйнуються окремі елементи відповідної структури, і як наслідок – рішення суду
містить помилку.
Висновок щодо застосування норми права:
Коли після постановлення вироку у
справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких
вчинено до, а інші – після постановлення першого вироку, покарання за останнім
за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: —
спочатку – за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до
постановлення першого вироку; — після цього – за правилами ч. 4 ст. 70 КК, —
потім – за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; —
і остаточно – за сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 71 цього Кодексу.
У кримінально-правовій ситуації,
коли вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною
підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком
покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким
що належить відбувати реально, його самостійне виконання при застосуванні ч. 4
ст. 70 КК не допускається за наявності підстав для подальшого призначення
остаточного покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК.
З урахуванням висновку ОП ККС,
алгоритм призначення покарання у цій справі повинен був бути таким:
КРОК № 1: призначення покарання за ч. 2 ст. 185 КК (Епізод 1), що вчинений до
постановлення попереднього вироку від 23.06.2015 року.
Примітка: застосування положень ч. 4 ст. 70 КК в цій справі обумовлюється тим, що
ОСОБА вчинив Епізод 2 (ч. 3 ст. 185 КК) у період іспитового строку, що стає
фактичною підставою для визнання призначеного за попереднім вироком покарання,
від відбування якого він звільнявся, таким, що належить відбувати реально (ч. 3
ст. 78, ч. 6 ст. 79 КК). Наявність підстав для подальшого застосування ст. 71
КК означає, що покарання, від відбування якого ОСОБА був звільнений на підставі
ст. 75 КК, тепер має відбуватись ним реально – як і всі інші покарання в межах
алгоритму призначення покарання і за сукупністю злочинів, і за сукупністю
вироків. Зазначене у свою чергу обумовлює застосування ч. 4 ст. 70 КК як одного
з елементів цього алгоритму, і не допускає самостійного виконання покарань.
У зазначеній справі за вироком від
13.12.2018 року ОСОБУ було засуджено за ч . 2 ст. 309 КК до покарання у виді
позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнено від його
відбування з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
У цьому кримінальному провадженні
ОСОБА вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 309 КК (07.02.2017 року), за який
їй було призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК, до постановлення щодо
неї попереднього вироку від 12.06.2017 року, за яким вона була засуджена за ч.
2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК і також була звільнення від відбування покарання
підставі ст. 75 КК.
Схематично кримінально-правова
ситуація, що склалась у цій справі, виглядала таким чином:
Відмінність цієї ситуації від тієї,
що була предметом перегляду першої справи ОП ККС, полягає в тому, що в цій
справі суд дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБИ положень ст. 75
КК, за злочин вчинений до попереднього вироку, за яким вона також була
звільнена від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. При цьому було
встановлено, що після попереднього вироку ОСОБА не вчиняла злочинів, тобто
відсутні підстави для застосування положень ст. 71 КК. Натомість у ситуації, що
була предметом першого перегляду ОП ККС, засуджений вчинив злочини, як до, так
і після ухвалення попереднього вироку.
Проблемне питання: — чи застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК при засудженні особи за
різними вироками, кожним з яких вона була звільнена від відбування покарання на
підставі ст. 75 КК? — чи кожний вирок в такому випадку виконується самостійно?
Висновок щодо застосування норм права:
Кримінально-правові
норми, передбачені статтями 70, 75 КК не передбачають окремого порядку
призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо
якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до
ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до
покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком.
Оскільки
самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про
кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами
ч. 4 ст. 70 КК, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи
від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий
строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК.
ОП ККС вказала, що якщо особа, щодо
якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в
порядку ст. 75 КК, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за
який вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з
випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно ч. 4 ст. 70 КК, а також
звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий
строк за правилами ст. 75 КК.
Також ОП ККС вказала, що самостійне
виконання вироків порушує приписи ч. 4 ст. 70 КК, які не визначають відмінних
варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при
призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про
кримінальну відповідальність в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних
способи призначення покарання: поглинання менш суворого більш суворим, повне
складання покарань, часткове складання покарань. Зміст ст. 70 КК не передбачає
самостійного виконання вироків.
При цьому ОП ККС зауважила, що
статтями 70, 72, 75-78 КК не передбачено повне або часткове складання,
поглинання іспитового строку. Зазначені в ст. 70 КК правила застосовуються лише
до покарань. Дійшовши висновку про можливість виправлення особи без реального
відбування покарання та призначивши іспитовий строк при звільненні від його
відбування, суд має керуватися виключно положеннями ст. 75 КК, вмотивувавши
своє рішення щодо цього.
Отже, з урахуванням висновку ОП
ККС, алгоритм призначення покарання у цій справі повинен був бути таким:
КРОК № 1: призначення покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 309 КК;
КРОК № 2: на підставі ч. 4 ст. 70 КК визначення остаточного покарання за сукупністю
злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309 КК (що вчинений у цій справі) та ч. 2 ст.
15 ч. 3 ст. 185 КК (за яким ОСОБУ засуджено попереднім вироком від 12.06.2017
року);
3. Постанова ОП ККС від 01 червня 2020 року —
справа 766/39/17 (провадження 51-8867кмо18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/89675588
У зазначеній справі за вироком від
30.01.2018 року ОСОБУ засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді
позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за
сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим та
попереднім вироком апеляційного суду від 10 жовтня 2016 року, ОСОБІ призначено
остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
У цьому кримінальному провадженні
ОСОБА вчинила злочини, передбачені ч. 2 ст. 186 КК 23 і 24.09.2016 року, тобто
в період між постановленням судом першої інстанції попереднього вироку від
03.08.2016 року та ухваленням апеляційним судом вироку від 10.10.2016 року,
згідно з яким вищевказаний попередній вирок суду першої інстанції скасовано в
частині покарання та призначено більш суворе покарання.
Схематично кримінально-правова
ситуація, що склалась у цій справі, виглядала таким чином:
Яке правило призначення остаточного
покарання підлягає застосуванню в такій ситуації – за сукупністю злочинів (ч. 4
ст. 70 КК) [до вироку апеляційного суду від 10.10.2016], чи за сукупністю
вироків (ст. 71 КК) [до вироку суду першої інстанції від 03.08.2016].
Висновок щодо застосування норм права:
При визначенні
того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи
за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого
обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом
постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:
а) якщо злочин
(злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні,
було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання
призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю
злочинів);
б) якщо злочин
(злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було
вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття
покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст.
71 КК (за сукупністю вироків).
При цьому
скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині
покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у
зв’язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає
застосуванню ст. 71 КК, оскільки в такому разі апеляційний суд не спростовує
висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не
скасовує вироку в цій частині, а навпаки посилює покарання чи вказує на
необхідність його відбування реально.
З огляду на викладене, в цій справі
особі необхідно було призначити остаточне покарання, за правилами ст. 71 КК.
Отже, з урахуванням висновку ОП
ККС, алгоритм призначення покарання у цій справі повинен був бути таким:
КРОК №1: призначити покарання за ч. 2 ст. 186 КК, як за злочин, що кваліфіковано
за однією частиною статі Особливої частини КК (тобто не за кожним епізодом
окремо);
У зазначеній справі за вироком від
04.12.2019 року ОСОБУ засуджено:
- за ч. 2 ст. 185 КК (Епізод 1) вчинений
28.12.2018 року, до постановлення попереднього вироку (від 17.01.2019
року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю
злочинів (Епізод 1 і злочин, за яким особу засуджено попереднім вироком
від 17.01.2019 року) ОСОБІ визначено покарання у виді позбавлення волі на
строк 4 роки;
- за ч. 2 ст. 185 КК (Епізод 2) вчинений
28.01.2019 року, тобто після постановлення попереднього вироку (від
17.01.2019 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю
вироків (цього і попереднього від 17.01.2019 року) ОСОБІ остаточно
визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
У цьому кримінальному проваджені
ОСОБА вчинила Епізод № 1 — 28.12.2018 року, до постановлення попереднього
вироку від 17.01.2019 року, а Епізод № 2 — 28.01.2018 року, тобто після
постановлення вищевказаного попереднього вироку. При цьому, як перший, так і
другий Епізод є тотожними злочинами, які кваліфікуються за однією частиною
статті Особливої частини КК, а саме ч. 2 ст. 185 КК.
Схематично кримінально-правова
ситуація, що склалась у цій справі, виглядала таким чином:
Як призначити покарання за
кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачена однією статтею
(частиною статті) Особливої частини КК (тотожні злочини), у випадку їх вчинення
особою як до, так і після ухвалення попереднього вироку.
Іншими словами, чи призначається
покарання за окремими епізодами злочинів, які підпадають під одну кваліфікацію
(тотожні злочини), у випадку їх вчинення як до, так і після ухвалення
попереднього вироку, тобто коли має місце «розірвана» засудженням повторність
кримінальних правопорушень.
Висновок щодо застосування норм права:
Якщо в діях
особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч. 1 ст. 32
КК, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних
правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті
Особливої частини КК, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до
ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька – після його ухвалення,
то спеціальні правила ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. У такому випадку суд
кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною
статті Особливої частини КК та призначає покарання, передбачене її санкцією, а
остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків.
ОП ККС вказала, що в цій справі,
рішення судів попередніх інстанцій про призначення особі покарання за ч. 2 ст.
185 КК за окремі епізоди крадіжки та застосування ч. 4 ст. 70 КК є неправильним
застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, з урахуванням висновку ОП
ККС, алгоритм призначення покарання у цій справі повинен був бути таким:
КРОК № 1: призначення покарання за ч. 2 ст. 185 КК, як за злочин, що
кваліфіковано за однією частиною статті Особливої частини КК (тобто не за кожен
епізод окремо);
У зазначеній справі за вироком від
21.12.2019 року ОСОБУ засуджено: — за ч. 2 ст. 185 КК (Епізоди 2, 4, 5, 6) до
покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; — за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185
КК (Епізоди 1, 3) – до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. — на
підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим
ОСОБІ визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. —
постановлено попередній вирок від 01.04.2019 року виконувати самостійно.
Особливість обставин цього
кримінального провадження у двох аспектах:
Перший: те, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185
КК та ч. 2 ст. 185 КК були скоєнні ОСОБОЮ до ухвалення щодо неї судами ще трьох
попередніх вироків, а саме:
- вироку від 14.06.2018 року, за яким ОСОБУ
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1
рік (далі — Вирок 1, попередній вирок 1);
- вироку від 18.02.2019 року, за яким ОСОБУ
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 6
місяців. 13.03.2019 року покарання повністю відбуте (далі — Вирок 2,
попередній вирок 2);
- вироку від 01.04.2019 року, за яким ОСОБУ
засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження
волі на строк 2 роки і на підставі ст. 75 КК звільнено від його відбування
з випробуванням з іспитовим строком 1 рік (далі — Вирок 3, попередній
вирок 3).
Другий: те, що на час постановлення вироку в цій справі
(21.12.2019 року), ОСОБА вже відбула покарання, що йому було призначено за
попередніми Вироками 1 і 2.
Схематично кримінально-правова
ситуація, що склалась у цій справі, виглядала таким чином:
— чи застосовуються положення ч. 4
ст. 70 КК у випадку, якщо за попереднім вироком ОСОБУ звільнено від відбування
покарання на підставі ст. 75 КК, а за новий злочин/злочини, який/які вчинено до
постановлення такого попереднього вироку, призначено покарання, що належить
відбувати реально? — чи у такому випадку, кожен вирок виконується самостійно?
Також, ОП ККС належало відповісти
на питання, чи застосовується положення ч. 4 ст. 70 КК до попереднього
вироку/вироків, якщо покарання за ним[и] ОСОБОЮ було відбуто на час
постановлення нового вироку.
Необхідно зазначити,
кримінально-правова ситуація щодо застосування положень ст. 70 КК у цій справі,
відрізняється від тих, що були предметом перегляду ОП ККС у першій справі
(справа № 511/37/16-к, провадження 51-830кмо18) та у другій справі (справа № 199/1496/17,
провадження 51-2631кмо19).
Так, у справі № 511/37/16-к
(провадження 51-830кмо18) висвітлено питання застосування ч. 4 ст. 70 КК при
наявності ст. 71 КК, коли після ухвалення вироку у справі було встановлено, що
засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші – після
ухвалення першого вироку. Натомість у справі, що є предметом цього розгляду
ОСОБА не вчиняла злочинів, після ухвалення попередніх вироків, тобто відсутні
підстави для подальшого застосування ст. 71 КК.
В свою чергу, у справі №
199/1496/17 (провадження 51-2631кмо19) висвітлено питання застосування ч. 4 ст.
70 КК при наявності ст. 75 КК, коли ОСОБА, щодо якої було застосоване
звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку
в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від
відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком. Натомість у
справі, що була предметом цього розгляду ОСОБА, засуджена за злочини, що
вчинені нею до постановлення попередніх вироків до покарання, що належить
відбувати реально (тобто суд не встановив підстав застосовувати положення ст.
75 КК за жоден із вчинених епізодів).
Висновок щодо застосування норм права:
Якщо до особи,
котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване
звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено,
що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в
таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею
кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи
залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування
покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення
приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення
попереднього вироку.
У випадку,
коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про
звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу,
а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально,
положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з
урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок – попередній,
за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за
яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально – виконуються
самостійно.
У разі
встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були
вчиненні особою до постановлення декількох попередніх вироків, за які особа
засуджена до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання
призначається на підставі ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими частинами
1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
або шляхом повного чи часткового складання призначених особі покарань за новим
вироком та попередніми вироками.
Також ОП ККС вказала на те, що
призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, має
ряд особливостей, з урахуванням яких, загальний алгоритм призначення покарання
на підставі ч. 4 ст. 70 КК передбачає такі елементи:
1. одержання точних даних про покарання, призначене особі
попереднім вироком/попередніми вироками та у разі відбуття призначеного
покарання, точного визначення його відбутої частини;
2. призначення покарання за злочин, вчинений до
постановлення попереднього вироку, а якщо вчинено декілька таких злочинів, які
не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то призначення покарання
за кожен злочин окремо;
3. визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів;
4. призначення покарання за сукупністю злочинів,
встановлених попереднім та новим вироками;
5. зарахування в строк остаточного покарання,
призначеного за сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за
попереднім вироком/попередніми вироками, якщо таке зарахування можливе.
Призначаючи покарання за сукупністю
злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК суд не вправі змінювати покарання,
призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен
ще раз призначати (дублювати) це покарання у новому (другому) вироку. В даному
разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку,
яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК.
В частині застосування положень ч.
4 ст. 70 КК до попереднього[іх] вироку/вироків, за якими ОСОБА, на час
постановлення нового вироку, відбула покарання, ОП ККС вказала, що призначення
остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів мають
значення саме призначені попередніми вироками засудженому покарання, а не їх
відбуття, натомість відбуття покарання є визначальним при застосуванні судом
положень ст. 71 КК та призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків.
Отже, з урахуванням висновку ОП ККС
алгоритм призначення покарання у цій справі повинен був бути таким:
КРОК №1: призначення покарання за Епізод 1 і Епізод 3, тобто за злочини,
передбачені ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, як за злочин, що кваліфіковано за
однією частиною статті Особливої частини КК (тобто не за кожен епізод окремо);
У зазначеній справі за вироком від
02.06.2020 року ОСОБУ засуджено до покарання:
- за ч. 3 ст. 297 КК (Епізод 1) у виді
позбавлення волі на строк 4 роки;
- на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового
складання призначеного покарання за цим вироком і за попереднім вироком
від 20.08.2019 року (далі — попередній Вирок 2 ), зміненим ухвалою
апеляційного суду від 29.10.2019 року, остаточно призначено ОСОБІ покарання
у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць;
- за ч. 2 ст. 185 КК (Епізоди 2, 4, 5, 6, 7,
8) у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ч. 2 ст. 186 КК (Епізод 3) у виді
позбавлення волі на 4 роки 2 місяці;
- на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення
менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді
позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці;
- на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків
частково приєднано покарання, призначене із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК
за попереднім Вироком 2 від 20.08.2019 року, й остаточно призначено ОСОБІ
покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
У цьому кримінальному провадженні
ОСОБА вчинила Епізод 1 (ч. 3 ст. 297 КК) і Епізод 2 (ч. 2 ст. 185 КК) до
постановлення щодо неї двох попередніх вироків, а саме (1) від 04.07.2019 року
(далі — попередній вирок 1, Вирок -1), за яким вона засуджена до покарання із
застосуванням ст. 75 КК, і від (2) 20.08.2019 року (далі — попередній вирок 2,
Вирок-2), яким, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, її було
засуджено до позбавлення волі на строк 3 роки і постановлено Вирок-1 виконувати
самостійно. Епізоди 3 (ч. 3 ст. 186 КК), 4, 5, 6, 7, 8 (ч. 2 ст. 185 КК), були
вчиненні після постановлення попередніх Вироків 1 і 2.
Схематично кримінально-правова
ситуація, що склалась у цій справі, виглядала таким чином:
Водночас, у ст. 71 КК законодавцем
не визначено правил призначення покарання за сукупності вироків за умови
наявності невідбутих частин покарань за двома і більше вироками, які
виконуються самостійно.
З огляду на це постало питання, як
застосовувати положення ст. 71 КК, з урахуванням невідбутих частин покарань за
двома попередніми вироками, у взаємозв’язку з положеннями ч. 3 ст. 78 КК?
Висновок щодо застосування норм права: «Попередній вирок» у
відповідності до вимог ч. 1 ст. 71 КК є вирок або вироки, покарання за якими
повністю не відбуте особою на час вчинення одного чи декількох нових
кримінальних правопорушень.
У випадку,
якщо особа вчинила кримінальне правопорушення, яким їй призначається покарання
у виді позбавлення волі, до постановлення двох вироків по інших справах, кожен
із яких виконується самостійно, зокрема, по одному із яких призначено покарання
у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, а інший вирок
виконується самостійно у зв’язку з призначенням покарання у виді позбавлення
волі, але зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК, то при призначенні покарання вимоги ч. 4 ст. 70 КК застосовуються
тільки до вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі, яке належить
відбувати реально.
Якщо особа
вчинила принаймні одне кримінальне правопорушення після постановлення двох
попередніх вироків, які виконуються самостійно, і останнім (третім) вироком
особі призначається покарання, яке належить відбувати реально, припиняється
окреме виконання обох попередніх вироків. Правовою підставою такого припинення
щодо першого вироку є положення ч.3 ст.78 та ст.71 КК, а правовою підставою
припинення виконання другого вироку – положення ст.71 КК. Остаточне покарання в
такому випадку особі призначається на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків,
з урахуванням покарань, призначених за всіма (трьома) вироками.
Отже, з урахуванням висновку ОП ККС
алгоритм призначення покарання у цій справі повинен був бути таким:
КРОК № 1: призначення покарання за Епізод 1, тобто за злочин, передбачений ч. 3 ст.
297 КК, який вчинено до постановлення попередніх Вироків 1 і 2:
Примітка: Положення ч. 4 ст. 70 КК застосовуються до попереднього Вироку 2, оскільки цим Вироком 2 особі призначено покарання, яке необхідно відбувати реально, і не застосовуються до попереднього Вироку 1, оскільки цим Вироком 1, до особи було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК і таке звільнення залишилось незмінним.
Автор: Олег Зотов
Джерело: https://so.supreme.court.gov.ua/authors/449/sukupnist-kryminalnykh-pravoporushen-i-sukupnist-vyrokiv-iak-vyznachyty-ostatochne-pokarannia-chastyna-1
